Петро Рух. Цикл віршів 2012-2014 років
«Хлібне поле і неба блакить»
* * *
Мов під якимсь опинився я впливом,
Серце моє бачить: кожна людина —
Люба і мила, і дуже важлива,
Начебто квітка, неначе перлина.
Божі перлини… Його це скарбниця…
Що за цікава, чудова подія:
Я мов напивсь з чарівної криниці
І все побачив отак. І радію…
* * *
Ти биточки їси. Задля цього убили дитину.
Мала зірочку в лобі вона, оченята чорненькі.
Наче з власного серця відрізали більшу частину —
Отакий саме біль відчуває корівонька-ненька.
Ти биточки їси. Тобі байдуже. Це твій сніданок.
І у серці твоєму ніякого жалю немає.
Просто в тебе отак зазвичай починається ранок.
Ти биточки їси. І не знаєш, тебе що чекає.
Ти б цього не робив, як майбутнього б бачив картину.
А я бачу. Й мені дуже страшно про це говорити.
В дім твій прийде війна. І уб’ють твою любу дитину.
Нашу долю ніхто, крім самих нас, не може творити.
* * *
Михайлові Саакашвілі
Пане Михайле, Вам мої поклони
За Вашу Україні допомогу.
В політиці Ви знаєте закони,
Виводять що з пустелі на дорогу.
Політиків хвалю я дуже рідко.
Але Ви — геній з діячів сучасних.
На власні очі був того я свідком,
Бо в Грузії буваю дуже часто.
Любується планета наша мила
Такими славними, як Ви, синами.
І Україні дуже пощастило,
Що Ви наш друг і радник, що Ви з нами.
* * *
Українська вишита сорочка
Для людини є найкращий одяг.
Хай у світу кожному куточку
Люди в наших вишиванках ходять.
Неминущою нехай це стане
Модою колись в усьому світі.
Люба пані і шановний пане,
Личить вишиванку вам носити.
Бо ваш одяг — вираз серця стану.
Всю добу як хочете ви з ранку
Радість відчувати безустанно,
Вам тоді потрібна вишиванка.
* * *
Що робимо в цім світі ми? І справжній дім наш де?
Ми тільки творимо свою тут власну вічну долю.
Наш дім у вічності, не тут. І це на нас кладе
Відповідальність і дає в житті мету і волю.
У цьому світі аж ніяк не варте все ото,
За що ми тут продаємо свою безсмертну душу.
Нічого, крім сумління, геть не забере ніхто.
Мабуть, наступна мить є мить, коли ми звідси рушим…
* * *
На планеті усій тільки в нас є такий
Прапор з ланом чудовим злотої пшениці.
Він пройде з Україною через віки —
Отакий самий, як і у нашому віці.
Українські оці чорноземні поля —
Це скарби, це безцінне багатство планети.
Де ще в світі така є родюча земля,
Що її споконвіку вславляють поети?
* * *
Україна… Найкраща у світі земля.
Я люблю її дуже. Та ось в чому діло:
Ця планета, цей всесвіт — ніяк не моя
Справжня, сута Вітчизна. Бо я не є тіло.
Я — духовна душа. Я не звідси. Мій дім —
Боже царство, нетлінна реальність духовна.
Тож нічого я тут не вважаю своїм.
Я — душа, вільна, вічна і радості повна.
Україна… То що є для мене вона?
Місце, в тілі оцьому де я народився,
Де прожив все життя і де вже сивина
Наздогнала мене, де життю я згодився.
І для мене це обітована земля,
Край призначення, край слугування земного,
Де смиренно служив і служитиму я
Всім істотам живим і Всевишньому Богу.
* * *
Дає тільки Бог і рішучість, і сили великі
На справи геройські в служінні найвищій меті.
Бог… Він є найближчий з усіх. Він не десь, не безликий.
Він є найдорожча істота в моєму житті.
Хіба щось у світі я зміг би зробити без Нього?
Я наче дитина, що з Батьком за руку іде,
Що скрізь кожну мить відчуває Його допомогу,
Що впевнена: Він не покине ніколи, ніде.
Зв’язок з Ним — найперше. Та дещо є також важливе,
Що робить незламним, міцним, непоборним мене,
Живлюще, мов чисте повітря, могутнє, мов злива
Живої води, що є з неба, що є неземне.
Це дещо — любов тих, хто любить мене, їхні чисті,
Сердечні прості молитви, побажання, думки.
Я здатен на щось через те тільки, що променисті
До мене течуть ці безмовні душевні струмки.
* * *
Мій Крим, я сорок років тут прожив.
З народження. І думав: ти — мій дім.
Та ось прийшли до нас оті чужі,
І все довкіл затьмарив чорний дим —
Густий дим безпросвітної брехні,
Слухняних дурнів робить що з людей,
І дим від того полум’я війни,
Що рядом через тих чужих іде.
Ті, що колись заслали кримський люд,
Вершителі злочинних тих подій
Сьогодні знову хазяйнують тут
І брешуть саме так, як і тоді.
Всі знають, як кривавий КДБ
Суспільство Криму зруйнував ущент.
Тепер ім’я у нього ФСБ.
І ФСБшник — їхній президент.
Імперія придушення і зла
Стільком зробила так багато бід.
Знов голова у гідри відросла.
Такий бридкий це, невмирущий рід.
Дідусь мій півжиття у таборах
Провів, бо був з дворянської сім’ї.
Хоч потім у імперії був крах,
Змінилось що в політиці її?
Імперія придушення і зла
Продовжує так само, як колись,
Ганебні і лихі свої діла,
Які нікому не несуть користь.
УКРАЇНЦЯМ
Я дивлюся у ваші обличчя,
Відчуваючи: ми є родина.
Хіба є в нас якісь протиріччя?
Ми — сім’я, дружна, сильна, єдина.
Я бажаю вам щастя і миру.
Але їх досягнути незмога,
Поки в наших серцях ще є діри,
Незаповнені ласкою Бога.
Ми є Божа сім’я. А без цього
Спільність наша не має основи,
Бо ніщо не єднає, крім Бога.
Це кажу я вам знову і знову.
Це єдина реальна програма,
Що працює у будь-якій сфері.
Це є миру однісінька брама.
Це є щастя однісінькі двері.
Ви не вірите в це? Перевірте.
Ця програма цілком безкоштовна.
Тож візьміть і до серця примірте:
«Я — не тіло, душа я духовна».
Але що означає духовність?
Це талант кожну Божу дитину
Зріти наче велику коштовність,
Будь вона навіть в тілі тварини.
* * *
Хлібне поле і неба блакить...
Наче сонце, у небі яріє,
Наче прапор, вгорі майорить
Про мир, щастя людей моя мрія...
Хлібне поле і неба блакить…
Тільки Бог може мир захистити...
Тільки Бог його і захистить...
Мир незбутній в безбожному світі...
* * *
Україно-красунечко, земле кохана моя,
О народе мій любий, що хочуть із вами зробити?
І що маю, що можу, що здатен подіяти я
В час, коли лиходії збираються вас загубити?
Я молитимусь Богу, так само, як завжди моливсь.
І як завжди, мистецтво моє, наче прапор, хай в’ється.
Бо якщо хлющ безмежного щастя на мене проливсь,
Я упевнений, що на народ мій він також проллється.
* * *
Нещасний час! Ми вірим брехунам
І в пекло обираємо дорогу.
Але скажіть, що заважає нам
Обрати істину, любов і Бога?
