Петро Рух «Це було в Одесі, або байки батюшки Амвросія»

Цю книгу написав я в 2013 році, і мала вона дивовижний успіх. Кілька тиражів розійшлись з того часу на ура. При цьому з кожним наступним виданням книга росла, поповнюючись новими байками.

І читачі мої дуже зацікавились особистістю її головного героя батюшки Амвросія. Дуже багато людей передають йому поклони, а деякі навіть хочуть побачитися з ним.

Але раніш у книзі не було ніяких натяків на те, чи існує він взагалі, або є лише художнім персонажем. Я просто написав, що в одному монастирі познайомився з монахом з Одеси, і ось публікую його розповіді, що я від нього почув і що з них склав таку книгу. «Але книга художня. Отже і персонаж, напевно, вигаданий, — питає дехто. — Або у нього є певний прототип?»

Отак сильно заінтригував я всіх своїм батюшкою Амвросієм. І тепер я вирішив зняти зі свого героя застил таємниці і представити його таким, який він є.

Отже батюшка Амвросій є збірний образ, і в житті такого нема. Проте у нього існує декілька прототипів. Найголовніший з них — мій духовний батько Олександр Геннадійович Хакімов, що його розповіді і повчання складають сімдесят відсотків тексту книги «Це було в Одесі, або байки батюшки Амвросія».

Олександр Хакімов є найдорожча для мене людина у світі. Йому я присвятив поетичну збірку за назвою «Духовний батько». Його біографія чудова і надихаюча. Вона цілком відрізняється від біографії мого книжкового батюшки Амвросія і заслуговує того, щоб їй присвятити окрему книгу. Сподіваюся, що колись мені пощастить таку книгу написати.

Отже виникає питання: яким чином мій духовний батько є прототипом батюшки Амвросія, якщо історії їхнього життя не збігаються? А отак: те, що я почув від Олександра Геннадійовича, я вклав у вуста батюшки Амвросія, і саме через те він є основним прототипом персонажа цієї книги.

Олександр Геннадійович Хакімов про цю книгу

Він є письменник-професіонал, займається літературною діяльністю, книги пише. І книги его розходяться. Пише чудово.
 
І він написав книгу. І надіслав мені її. Бо ця книга складається на сімдесят відсотків з моїх лекцій, він каже. Ну я, звичайно, відразу зацікавився, що ж він там написав. Я розгорнув книгу, і я просто дві години вмирав від сміху вчора.

Якось я поринув у таку тугу через ті події останні. І тут ця книга прийшла. І мене дві години просто трясло від реготу. Мої лекції переписав так, що, знаєте, не відірветеся, вплів туди одеський гумор, це є дещо! Я подумав: «Оце проповідник!» І він уплітає серйозну філософію також, цитує. Він є письменник. Він є професіонал у цій справі. Я зараз повернусь і дочитуватиму її. Мені хочеться теж якогось смаку в житті, не тільки одних проблем.

Ці одесити! Я коли в Одесу приїжджаю, я також сміюся там на кожному кроці скрізь. Вони всі дуже смішні. З ними поговорити — я не знаю, це винятковий гумор, Одеса. Наприклад, там в магазинах продають банки з одеським повітрям. Порожні банки продають. І написано: «Чисте одеське повітря». Найдивовижніше, що люди купують назахват. Бо це смішно.

Якщо ви там стикнетеся з кимось на вулиці, відразу цей одеський гумор в них іде. Хоч вони можуть бути незадоволені, проте завжди з гумором. Це є дивні, чудні люди, Одеса. І вони мені завжди щось смішне розказують, а я їм щось смішне розказую. Завжди без гумору не буває в Одесі. Вони самі по собі дуже смішні, гуморні такі, життєрадісні люди.

Люди люблять гумор. Я це спостерігаю на лекціях. Коли розповідаю їм якийсь анекдот, вони дуже добре слухають філософію тоді. Без анекдотів вони не хочуть слухати. Якісь подеколи анекдоти потрібні. Отже треба їздити в Одесу часом за матеріалом.