Петро Рух, ПРОЗА 18+
— Ти знаєш, як я була закохана в Артема. До нестями. Ще тиждень тому. А тепер — ні! — повідомила мені сьогодні моя подруга Ава.
— І що сталось? Чим він тебе розчарував?
— Та просто виявилося, що він — виродок.
— Як це виявилось, люба?
— Я дізналася, що у вихідні він збирався з групою від студентського турклубу в похід з ночівлею на річці Рось, і записалася в ту групу. Мені здалося, що це чудова нагода провести в його товаристві вихідні та ближче з ним познайомитись. І от познайомилась.
— Ну розкажи! Мені цікаво.
— Група вийшла маленька: шість чоловік. Тож клуб дав нам два туристичні намети: чотиримісний і двомісний, що ідеально пасувало складу групи, в якій було чотири хлопці та дві дівчини. Із дівчат, крім мене, була Діана з юридичного, а хлопці всі були з нашого факультету: Артем, Денис, Даня і Дмитро.
Діана від самого початку зваблювала хлопців. І звабила. Навіть мене їй вдалося заразити бажанням. Моя уява навіть одразу намалювала мені солодку картину, як, поки один із трьох хлопців, чиї імена починаються з Д, робитиме це з дівчиною, чиє ім’я також починається на Д, мій коханий, чиє ім’я починається на А, освідчується мені, дізнається від мене про мої почуття до нього і ніжно покінчує з моєю незайманістю, адже моє ім’я також починається з А.
Поки я все це думала, мої мрії було розбито першим розчаруванням того дня: Артем не взяв до уваги, що наші з ним імена починаються з однієї літери, і разом з Денисом, Данею і Дмитром почав кохатися з Діаною. Мені було прикро, але навіть попри прикрість — дуже цікаво. Адже вони не сховались у намет, вони його навіть не поставили, кохалися просто на траві та квітах. А я на них дивилась. Я побачила всі делікатні елементи процесу близькості на власні очі, спостерігала це палке тремтіння і тріпотіння тіл.
— І чому це розчарувало тебе в Артемі? — спитала я Аву.
— Це, мабуть, не розчарувало б мене саме по собі. Адже я свідома, що Артем — дорослий хлопець, тож через те, що я була в нього закохана, він не повинен бути мені вірним. Я реалістка, і те, що Артем на моїх очах кохався з Діаною, мене не зачепило. Тобто майже не зачепило. Тобто зачепило не настільки, щоб розкохати його.
— То що ж сталось?
— Зрозумій мене, спостереження цієї красивої, пристрасної, солодкої близькості Діани з чотирма ніжними, пестливими, сексуальними хлопцями, один із-поміж яких був моїм коханим, так мене збудило, що я забула в якусь мить про все у світі, зняла свій купальник і підійшла до них, готова взяти в ній участь. Я просто втратила розум. Мені до нестями захотілось відчути те, що я бачила. Та Артем раптом гаркнув: “Ава, іди геть!” Денчик заперечив йому: “Чого ти її женеш? Вона ж сексі!” А Артем суворо відповів: “Возитися з цією фригідною незайманкою зараз геть недоречно. Вона тут аж ніяк не потрібна”. Уяви, яке приниження я відчула. Я ненавиджу цього покидька всім своїм серцем. Я ночувала в наметі сама, бо Діана спала в наметі з хлопцями. Мною просто жорстко знехтували.
— Ти шкодуєш, що твоє статеве життя не почалося з того, що в турпоході тебе трахнули чотири хлопці?
— Ні. Не шкодую. Навпаки, радію, що в мить, коли я здуріла від пристрасті, Бог захистив мене і зберіг мою цноту.
— То за що ж ти ненавидиш Артема?
— За образу. Вона мене врятувала, але ж була дуже болісною.
Я взяла телефон і набрала номер Артема, адже він — мій колишній.
— Артеме, — спитала я, ввімкнувши гучний режим, — чому ти принизив Аву в поході на Рось?
— Я вчинив, як вийшло в тій ситуації. Там було дуже гаряче. Просто у присутності Ави. Тож у неї від цього дах трішки похитнуло, і вона на цій божевільній хвилі віддалась би кільком хлопцям, якби я це не зупинив. Як я міг не захистити цю ніжну незайману красунечку?
— Дякую, — прошепотіла Ава.
Сьогодні знову теревенила з Авою. Вона поговорила з Артемом на перерві в універі. Ось що розповідає:
— Лізо, слухай, що вранці сталось: я випадково в буфеті побачила Артема та підійшла до нього. Він так ніжно на мене дивився, так уважно і дбайливо! Я хотіла кинутись йому на шию, так я його обожнюю, та він зупинив мене добрим поглядом і сказав: “Наївна дівчинко, хіба Ліза не розповіла тобі, що я за тип? Не казала, чому вона зі мною розсталась? Напевно, казала. Тож не зв’язуйся зі мною. Я — бабій. Навіщо тобі невірний зрадник? Ти заслуговуєш на кращого хлопця: на хлопця, для якого будь-яка інша дівчина в порівнянні з тобою — як локшина в порівнянні з тортом “Наполеон”, на хлопця, для якого ти — богиня всіх богинь. Почекай, не квапся, життя зведе тебе з ним. Він десь є і мріє про зустріч з тобою.
— Але я тебе кохаю, Артеме! — заперечила я.
— Авонько, в тобі просто прокинулася здатність і потреба кохати. Але не варто спрямовувати це на першого ліпшого хлопця. Зачекай, потерпи, спостерігай. Не квапся. Що тобі належить, те і в болоті долежить, — відповів Артем, попестив мене по голові, як брат, і пішов.
— У Артема є молодша сестра, яку він любить понад усіх дівчат у світі. Він уміє бути дуже дбайливим братом. І, схоже, що на тебе він дивиться саме очима брата і взяв щодо тебе саме братерську роль, яка йому дуже знайома і яка личить йому набагато більше, ніж роль альфа-самця, — зауважила я.
— Я бачила Артема в ролі альфа-самця і маю зазначити, що в ній він неперевершений, — заперечила Ава.
— Ти що, хочеш стати однією з його одноразових коханок? Навіщо це тобі? Навіть мені набридло ділити його з усім універом. А ти тим паче цим не задовольнишся, — сказала я. — Під кожним словом, яке тобі сказав Артем, я готова підписатись кров’ю. Він має рацію. Прислухайся до нього, дівчинко. Він — дуже розумна і чесна людина. Я його добре знаю і ціную. Але для серйозних стосунків він не годиться. Він чудовий друг, найкращий брат і крутий мачо для дівчат, які хочуть добряче нагулятись.
— А раптом моє кохання змінить його? — поставила моя подружка очікуване запитання.
— Ну звісно, твоє кохання неймовірне й унікальне. Те, що моє кохання його не змінило, для тебе навряд чи буде аргументом. Кожна дівчина думає, що ніхто ніколи не кохав так, як кохає вона. І всі сподіваються змінити свого коханого своєю чистою, вірною любов’ю. І знаєш, що стверджує статистика? Що жодного бабія чиста, вірна любов жодної закоханої в нього дівчини не змінила. Ця хвороба невиліковна. Але, Авонько, я розумію, що всі ми, дівчата, влаштовані однаково: вірний, надійний, затишний хороший хлопець нам нецікавий. Він зручний, безпечний, але не кресає іскор із наших очей. А небезпечний поганий хлопець — наше все. Він розіб’є серце, він зрадить, кине, але він — наш шанс задовольнити нашу оцю дурну спрагу за феєрверком почуттів. І кожна з нас має на це право. Це не заборонено. Просто погано закінчується.
— Але без цього я все своє нудне життя до самої старості шкодуватиму, що не зазнала найсмачнішого, хоч і отруйного, смаку. Я хочу бодай на хвилину його зазнати, — відповіла Ава.
І я не знайшла слів, щоб їй заперечити.
Авжеж, про те, як Ава втратила незайманість, вона мені розповіла захоплено та яскраво. Її оченята сяяли таким щастям, за яке, мабуть, дівчині справді варто отак сміливо йти за своїми почуттями і на яке вона, на мою думку, має всі права в цьому світі.
Артем не був моїм першим хлопцем. І, слухаючи Аву, я шкодувала про це і раділа за неї, адже Артем — найкращий для першого разу, судячи з того, що я від неї почула.
— Лізонько, — кинулась мені на шию з розбігу Ава, — яке ж це щастя!!! Здійснення бажання — це неймовірне щастя! Я тепер про це знаю і дозволятиму здійснюватись усім моїм бажанням!! Шалено кохати, шалено хотіти близькості з коханим і шалено кохатися з ним — це несказанне щастя! Навіть якщо це був лише один раз!! Авжеж, краще кохатися з коханим щодня впродовж усього життя. Але навіть один раз — набагато краще, ніж нічого.
Ава дуже змінилась за кілька годин, які я її не бачила: рухи її тіла, її постава, вираз її обличчя, її міміка і жести свідчили, що переді мною — не просто закохана, а ще й безстрашна, вільна і неймовірно щаслива дівчина. У цьому стані її врода сягнула якогось несказанно величного, приголомшливого рівня. Від неї неможливо було відвести очей.
— Я подумала, що цей перший і, певно, єдиний раз мого щастя має бути красивим і незабутнім. І він мав бути приуроченим до якоїсь важливої дати. До мого Дня народження було далеко, до Дня народження Артема було далеко, до Дня Святого Валентина було далеко. Але на тижні була одна видатна дата, яку варто було відсвяткувати: третє червня — день, коли рік тому я вперше побачила Артема. Пам’ятаєш? Ми з тобою того дня обидві його вперше побачили (і ти того ж вечора одразу затягнула його в своє ліжко). То був День народження мого кохання.
На вечір третього червня я орендувала на дві години сауну біля кампуса. І запросила Артема, сказавши, що у мене День народження і я дуже хочу, щоб він був присутній на святкуванні, і сказала, де воно відбуватиметься. Артем зазначив, що святкувати День народження в сауні — крута ідея, і погодився прийти.
І прийшов. З кількома гілочками жасмину, рясно покритими духмяними білими квіточками. У сауні грала музика, на столі стояв тортик “Наполеон”. Артем зауважив: “Я що, прийшов раніше за всіх?” “Так”, — відповіла я, а коли він пішов роздягатись, замкнула двері. Артем знайшов якийсь графин, налив у нього воду, зробив ножем надрізи внизу гілочок, видалив нижнє листя, ретельно промив стеблини під краном і поставив оберемок у воду.
“Звідки ти знаєш, що мої улюблені квіти — жасмин? І де навчився так ставити їх у воду?” — спитала я. “Написав повідомлення Лізі, спитав, які твої улюблені квіти. Вона відповіла. Виявилось, що їх ніде не продають, тож довелося самому зрізати. Ну і проконсультувався у Gemini, як із ними поратись, щоб якнайдовше простояли. Вітаю з Днюхою! Тобі сьогодні 18 виповнюється?” “Ні, — кажу, — сьогодні у мене День народження мого кохання. Третього червня минулого року я закохалася в тебе з першого погляду”. Тоді Артем зрозумів, чому досі більше ніхто не прийшов, а я повільно, так, щоб пам’ятати це впродовж всієї решти мого життя, граційно зняла з себе купальник, витягнула з сумочки і поклала на стіл пачку презервативів, підійшла до коханого, обвила його голову і шию руками і поцілувала його в губи. Ми цілувались довго і солодко, і під час цього руки Артема пестили все моє тіло, яке тремтіло, тріпотіло і звивалось від довгожданого, омріяного, вибажаного щастя. Потім він зняв плавки. Його знаряддя було в боєготовності. Але він спочатку зайшов під душ і помився. І я також це зробила. Коли я милила і мила своє тіло, воно було таке дивне, таке переповнене бажанням! Коли ми вийшли з-під душу, мокрі, прекрасні, збуджені, Артем подарував мені казкову насолоду, цілуючи мої груди. “Я ніколи в житті не бачив і не цілував такі красивенні, такі сексуальні груди: малесенькі, гострісінькі, ніжнісінькі і такі смачнющі. І взагалі я ніколи не бачив і не цілував таке красивенне, таке сексуальне дівоче тіло. Воно взірець краси”, — сказав він, коли його губи на кілька секунд відірвались від мене. Коли поцілунки Артема спустилися вниз і він почав обціловувати та вилизувати мене там, мій живіт став навіжено судомно смикатись. “Але ж ти геть ніяка не фригідна, Авонько. Ти найгарячіша дівчина, з якою я був у моєму житті”. “То вже заходь туди, коханий. Я більше не можу терпіти ані миті”, — простогнала я.
Я не відчула ані болю, ані навіть якогось дискомфорту, коли мій коханий ніжно ввійшов у моє тіло. Лише неймовірне блаженство. Моє тіло вітало його, тремтливо обіймаючи його всередині. Воно звивалось і тріпотіло. Ми робили це! Він робив це зі мною!
— Аво, я така за тебе рада! Про такий крутезний початок статевого життя я чула лише в анекдоті. Ти — фантастична щасливиця!
— Так! Я — фантастична щасливиця! А що за анекдот?
— Анекдот майже про тебе. Дівчина приходить додому, крутячи на пальчику трусики і каже: “Не знаю, що це було, але відтепер це головне хобі мого життя!”
— Я була б щаслива зробити секс з Артемом головним хобі мого життя. Але ж це був лише один вечір неймовірного щастя, що ніколи не повториться, проте заради якого варто було народитись і жити це життя, яке я тепер так люблю, просто обожнюю!
У цей момент телефон Ави задзвонив. Ми подивились, хто: виклик ішов від абонента, підписаного в Авиному телефоні як “Коханий”. Вона увімкнула зв’язок. Знайомий голос, в якому я ніколи раніше не чула таких ніжних, захоплених і щасливих ноток, говорив: “Привіт, Авонько!” “Привіт, коханий”, — відповіла Ава. “Зустріньмося сьогодні”. “А як же інші дівчата, яких ти ще не скуштував?” “Богине всіх богинь, дівчинко моя кохана, то був просто пошук торта “Наполеон”. Коли торт знайдено, пошук скінчено. Моя мрія вела мене від однієї дівчини до іншої, бо жодна з них не відповідала їй. Але ти перевершила мою мрію. І я несказанно щасливий…”
Я дивилась у блаженні оченята моєї подружки, слухала їхню розмову, і мені здавалось, що я потрапила в чарівну казку, де принцеса зустріла свого принца. Я була така рада за Аву! Але найбільше я рада за себе, бо відтепер я знаю, що дива бувають, мрії та бажання здійснюються, щастя є, а отже, я теж можу сподіватись на диво, на здійснення мрії, на щастя, і в моєму житті це теж одного дня станеться…
Моя подруга стала моєю героїнею. Ще недавно я навчала її жити. А тепер я з захопленням навчаюсь у неї. Ця дивовижна дівчина сама зробила себе, сама себе збудувала. Причому цілком природно, без жодних штучних зусиль, без жодних штучних трюків. Вона пішла до кінця за своїм коханням без прив’язаності, без страху, без розрахунку, без очікувань та ілюзій. І розквітла так потужно, що стала найхаризматичнішою студенткою всього нашого університету. Не знаю, який відсоток хлопців у неї закохався, а який просто захоплюється нею, але вона стала університетською зіркою номер один. Я навіть не перебільшу, якщо скажу, що Ава — університетська ікона. Адже дівчина в любові та щасті — краса неймовірна. Її навіть запросили взяти участь в університетському конкурсі краси, на якому віддали їй звання Міс Наш Університет Цього Року.
А сьогодні Ава розповіла мені отаке:
— Марічка Гордієнко [це керівничка-хореограф університетського танцювального ансамблю “Daring Dances”] запросила мене в ансамбль.
— І як вона це уявляє? Адже ти ніколи не займалась танцями.
— Отож! Я так само здивувалась, як і ти. І сказала, що за 18 років мого життя ніколи не займалась танцями. А вона каже: “Я тебе навчу танцювати. Скількох дівчат і хлопців я навчила танцювати за своє життя! Це просто. А от дівчини, кожний природний рух якої виражав би таку харизму, таку свободу, таку красу і силу духу та такі нездоланні щастя і любов до життя, я ще ніколи в житті не бачила. Тож я хочу тебе в ансамбль, люба”. І я погодилася спробувати. Якщо справді це вийде, це ж буде просто диво!
Отакої! Річ у тому, що я займаюсь танцями з чотирьох років, а з першого курсу танцюю в “Daring Dances”. І Ава завжди приходила дивитись наші виступи і завжди страшенно заздрила мені своєю доброю непідступною заздрістю. І от я дізнаюсь, що наша керівничка планує зробити з неї танцівницю ансамблю.
— Це найдивовижніше диво з усіх, про які я чула, — відповіла я, ніжно обіймаючи і цілуючи подругу.
Пройшло кілька місяців, і Гордієнко випустила Аву на сцену разом з усіма нами. На перший концерт ансамблю з Авою у складі, звісно, прийшов Артем. Наступного дня він зателефонував мені:
— Лізонько, маю до тебе кілька запитань.
— Залюбки відповім.
— Бачив ваш виступ. Дивовижна краса. Дуже витончена, ніжна, еротична, смілива, зухвала хореографія. Взаємодія хлопців і дівчат настільки чуттєва, що не лишається жодних сумнівів, що ваші партнери з танців є також вашими сексуальними партнерами. Я маю рацію?
— У цілому так. Але я точно знаю, що Ава не має сексуальних стосунків ні зі своїм безпосереднім партнером, ні з іншими хлопцями нашого колективу.
— Я не сподіваюся, що це триватиме довго. Всі ваші хлопці облизують Аву очима, а контакт її партнера з її тілом просто вимагає інтимного продовження за лаштунками. Принаймні вигляд це має такий. Отже, Лізо, я маю до тебе величезне прохання, тобто ділову пропозицію, тільки благаю, прийми її. Платитиму стільки, скільки скажеш. Навчи мене танцювати. Навчи мене всієї вашої хореографії. Ми в школі з друзями трішки хіпхопили на дискотеках, тож я — не абсолютний нуль. Тобі потрібно буде займатися зі мною щодня по кілька годин. Але я справді готовий платити тобі за це будь-які гроші.
— 500 гривень за годину.
— Дякую, що погодилась. Домовились. Почнімо завтра. Скинь мені розклад, який тобі підходить. Організуй, будь ласка, щоб заняття проходили в залі, де тренується “Daring Dances”.
— Це потребуватиме додаткової оплати.
— Добре. Влаштуй, я платитиму.
Коли я розповіла про цю розмову Аві, вона засяяла, мов тисяча сонечок:
— Я буду з вами на цих заняттях. Буду його партнеркою на його навчанні.
Так усе і було. А коли Артем був готовий і міг танцювати всі наші танці на рівні наших хлопців, ми показали його в парі з Авою Марічці. Вона була вельми здивована і з радістю взяла його в ансамбль, де він танцює в парі з Авою.
Хореографія Марічки Гордієнко справді неймовірно чуттєва і надзвичайно тілесно контактна. І те, що одразу відчув Артем на першому ж нашому концерті, який він бачив, справді є певним боком нашого життя, адже і дівчата, і хлопці у нас всі дуже гарячі. Після репетицій пари часто дотанцьовують свої танці до остаточного, цілковитого романтичного і тілесного задоволення у душових кабінках, які у нашій душовій завішані непрозорою плівкою. Авжеж, Ава до появи у складі ансамблю Артема, цього не робила, а після репетицій швидесенько приймала душ, одягалась і тікала додому. Але з того часу, як вона стала танцювати з Артемом, після тренувань вона теж подеколи кохається з ним у душовій кабінці, оздоблюючи простір щасливим, солодким, нерозбірливим белькотінням, мов пташка джеркоче.
Уже два роки вони у нас танцюють у парі. Та не всі наші танці парні. Зараз ми готуємо новий танець під назвою “Богиня”, де Ава — солістка, а всі хлопці в’ються навколо неї, красивенно об неї обтираються, разом підіймають її над головами, дуже гарно танцюють руками на її тілі, передають її один одному і все таке, а закінчується танець тим, що всі хлопці опиняються біля Авиних ніг, зафіксувавши свої руки на найгарніших частинах її тіла. Інші дівчата підтанцьовують на задньому плані. Танець грандіозний, страшенно чуттєвий, але ані трішки не непристойний. Просто еротичний і дуже-дуже красивий.
Що в цьому танці незвичайне? Те, що під час отієї епічної кінцевої сцени живіт Ави майже завжди судомно смикається, як це буває у дівчат у миті найсильнішого сексуального збудження. І після репетицій цього танцю її джеркіт у душовій з Артемом вкрай пристрасний. А позавчора в душі, коли після шаленої близькості Ава з Артемом сиділи на підлозі своєї кабінки, а я в сусідній мила голову, яка спітніла під час репетиції, я почула їхню розмову:
— Під час репетицій “Богині” я бачу, як сильно всі наші хлопці жадають близькості зі мною, — зауважила Ава.
— Навіть глядачі в залі, коли ми виступатимемо з цим танцем, бачитимуть це, — розсміявся Артем. — Саме це явище надало мені такої рішучості зробити все можливе й неможливе, аби потрапити в ансамбль і стати твоїм партнером. Адже я — єдиний фактор стриму, завдяки якому цього не стається. Я ж бачу, яке палке бажання розкручує цей танець у тобі. Сподіваюсь, мені вдається його задовольнити в цій нашій кабінці кохання. Так чи ні?
— І так, і ні. Коханий, ти мені винний, — промовила Ава якимось особливо довірливим тоном. — За десятки дівчат, з якими ти був до мене, за отой секс із Діаною на березі Росі, який я бачила на власні очі, ти мені винен. Скажи, ти сам почуваєшся винним?
— Почуваюсь, Авонько.
— Тоді ми закриємо це тим, що я задовольню моє бажання, яке нападає на мене на репетиціях “Богині”. Здійснення бажання — це неймовірне щастя! У той день, поворотний день мого життя, коли я про це дізналась, я вирішила, що дозволятиму здійснюватись усім моїм бажанням. Я хочу того ж, що я бачила тоді на березі Росі. Я сильно хочу відчути сама те, що залишило колись у мене дуже глибоке враження. Хоча я була лише глядачкою, а учасником був ти. Це бажання не дає мені спокою. Ти мене розумієш?
— Я тебе кохаю, Авонько, і це надає мені здатність розуміти тебе навіть у таких делікатних питаннях. Твоє щастя робить щасливим мене. Тож воно має бути повним і необмеженим.
— Дякую, Артеме. Ти справді найкращий! — промуркотала Ава. — Отже, не ревнуй, коли побачиш, як я розпочну жити, кайфуючи на повну котушку.
А сьогодні ми йшли на наші танцювальні тренування з гуртожитку втрьох, і Артем сказав:
— Я вранці прочитав гарний одеський анекдот. Мойше каже Абраму: “Чому ти не розлучаєшся з Сарою? Адже ти ж знаєш, що вона кохається з усією Молдованкою і що на секс до неї чоловіки записуються в чергу на місяць уперед”. “Навіщо мені розлучатися з Сарочкою? — відповідає Абрам. — Я не хочу записуватись до неї в чергу на місяць уперед”. Я подумав, що, коли ми з тобою одружимось, Авонько, якщо раптом у нашій родині складеться така ситуація, як у родині Сари та Абрама, і мені поставлять таке ж запитання, яке було поставлено Абраму, я відповім так само, як і він.
Ава подивилась на Артема з такою вдячною, відданою і щасливою любов’ю, ніжно обвила руками його шию, закохано поцілувала в губи і сказала:
— Дякую, коханий. От тільки знаєш, що? Тепер, коли мені лишилось просто почати це робити, я раптом відчула: та навіщо мені гори локшини?! Адже я так обожнюю мій торт “Наполеон”!
Отакої! Артем, мій колишній, якого, як мені здавалось, я знала, як облупленого, був здатний на отаке кохання???!!! Тобто???!!! Дівчина спроможна приворожувати хлопця настільки???!!! І такого хлопця, як Артем???!!!
Життя відкриває мені свій новий, найцікавіший бік. Якщо так змогла Ава, чому не зможу я? Я ж бачу, як вона це зробила. Ніяких маніпуляцій, ніяких фокусів і трюків. Ми з нею найближчі подруги, мені відома кожна її думка, кожне її почуття. Мені відомий весь її шлях. Я знаю, як це працює. І я діятиму тільки так, коли моє серце зустріне людину, гідну, щоб я в неї закохалась.
Я стала неймовірно щасливою, бо я знаю, що моє щастя мені гарантовано. І я просто чекаю на зустріч із тим, кого я покохаю так, як Ава покохала Артема. Адже вона таки покохала його не так, як я. Це так цікаво!!! Бути впевненою в успіху і просто чекати на свого хлопця — шикарна позиція! Хто ж він? Де він? Коли і як з’явиться в моєму житті?
Те, що я залюблива, це плюс чи мінус? Адже мені завжди подобається хтось із хлопців, і навіть не один. А секс із хлопцем мене страшенно прив’язує до нього. І потім завжди — неминуче розчарування.
Ава не кохалася ні з ким, допоки не покохала отак красиво й потужно. Вона не мала досвіду всілякої хріні, як більшість дівчат. А я маю. Краще не мала б! Та нічого…
От просто доки не закохаюсь отак шалено й цілковито, як Ава закохалась в Артема, ніякого більше сексу! Ось він — справжній зміст заповіді “не перелюбствуй”: не вступай у близькість без великого, справжнього кохання. Врешті до мене дійшло! І це — чудовий початок!
— Лізко, ти що, просвітліла? — спитала мене сьогодні Ава.
— Так, — розсміялась я щасливо-прещасливо, — просвітліла. Як не просвітліти в товаристві просвітленої подруги?!
— Це видно!
— А який це кайф!!!
— Ну я-то знаю!
— Отепер і я також знаю!
— Закохалась у когось?
— Ні! Ще ні! Але неодмінно закохаюсь! А поки живу в найцікавішому з відомих мені станів — стані очікування дива, очікування торту.
— Ти в ньому така класна! Твій торт просто прибіжить до тебе такої, бо ти сама тепер ще той тортище! — у захваті сказала Ава і поцілувала мене.
Я й сама це відчуваю. Та підтвердження моїх почуттів моєю просвітленою подругою — це потужна підтримка.
Але легко казати, та нелегко робити. Адже спочатку до мене такої побігла, мов скажена, вся можлива локшина. А чуття мої не так чітко розуміються в меню. Виявилося, що вирішити відмовитись від сексу, доки не зустріну свого того самого єдиного, недостатньо. Потрібно більше й не цілуватися з іншими. Бо коли цілуєшся, непомітно, несвідомо опиняєшся з хлопцем у ліжку. Адже це до біса солодко. Я таки зіпсована дівчина. Я до біса люблю секс. Я гаряча штучка, це всі знають. Тож важлива поправка до мого рішення не перелюбствувати: мої губи торкнуться лише торту! Отого одного-єдиного, від якого розквітне щастям моє серце. Спочатку серце, потім губи!
Сьогодні у мене вийшло!
Іванко, наш новенький солодкий красунчик-першокурсник, якого Марічка взяла замість одного з випускників, що пішли з ансамблю, і поставила моїм партнером, запропонував проводити мене з репетиції до гуртожитку. Авжеж, я погодилась. Це приємно, це круто. От тільки одразу спланувала: ніяких поцілунків.
Іванко справді дуже милий. Якийсь нерозбещений, уважний, дбайливий і добрий. І дуже ніжний та, як усі наші танцівники, має дуже привабливе, граційне, спортивне, м’язисте тіло. Я ще під час репетиції відчула, як мені солодко в його руках і як було б кайфово насолодитись ним просто там у душі. Але ж я тепер на дієті: нічогісінько, крім торту (якого поки що нема). Тож у мою душову кабінку я Іванка не пустила, хоча навіть ця частина виконання мого рішення не перелюбствувати не далась мені легко попри те, а мабуть, саме через те, що він не був нав’язливим, а так скромно сказав:
— Лізонько, кицюнечко, я зайду з тобою, приласкаю тебе, дівчинко, якщо ти хочеш?
А я ж хотіла! Ще й як! Але цим шляхом я вже ходила, і цей шлях мене щасливою не зробив. Тож я лагідно, але невблаганно відповіла:
— Без кохання я не кохаюсь, Іванку!
А після того як ми з ним окремо помились та одягнулись і разом вийшли із зали, по дорозі ми чудово поспілкувались. Іванко дивився на мене з таким захопленням! Навіть із закоханістю. А біля входу до мого гуртожитку, спробував мене поцілувати. Його солодкі губоньки тягнулись до моїх так обережно, пестливо й ніжно, що я вже майже відчула їхній теплий свіжий смак на моїх губах, і це було так приємно! Та я знову лагідно, але невблаганно сказала:
— Без кохання я також і не цілуюсь, Іванку!
І побажала йому доброї ночі. А він через це тільки ще більше в мене закохався, як мені здалось.
Він дуже хороший хлопчик, та йому краще закохатися в молодшу дівчину. Бо я його не сприймаю як можливого коханого, адже для мене він — хлопчисько з чарівним тілом і личеньком, здатний подарувати витончену сексуальну насолоду, але не викресати з моїх очей ті іскри, яких я так жадаю.
Весь цей час нічого особливого у мене не траплялось, не було про що писати. А от сьогодні врешті трапилось.
Уже давно і Ава, і Марічка, і інші час від часу кажуть мені, що я стала набагато краще танцювати. Авжеж, краще, мене ж пре, я ж неймовірно щаслива в цьому стані передчуття дива. І танець мій — це танець цього неймовірного щастя.
Ми зараз на конкурсі джаз-денса, бо хореографія Гордієнко вписується в нього, хоча й має багато своїх оригінальних особливостей. І “Daring Dances” цього року допущено до змагань вищого рівня разом із професійними танцюристами. Тож наші виступи бачать цього разу найкрутіші метри танцю. І ми показуємо їм клас!
Отже, сьогодні після півфінального виступу “Daring Dances” до мене підійшов Любомир Чорноморський, керівник-хореограф “Шаленого кохання” — одного з професійних танцювальних колективів, чию хореографію і техніку ми відстежуємо і маємо за взірець. Любомир запропонував мені контракт танцівниці в “Шаленому коханні” з геть непоганою зарплатою і сказав, що впродовж найближчих місяців вони гастролюватимуть Сполученими Штатами Америки. Я згодна. От тільки доведеться перевестись на заочну форму навчання в університеті, мені ж ще рік до випуску. Я вже повідомила про це всім нашим, вони за мене дуже раді.
І що кинулось мені в очі — захват, з яким Любомир на мене дивиться. А скільки років я з захватом дивилась відео, на яких він танцює, а він навіть не знав про моє існування! Я кохала його таємно навіть від себе самої, адже хто я така, щоб мріяти про нього? А сьогодні ми стояли поряд, і я відчувала, що його серце билось так само шалено, як і моє. Безсумнівно, він хоче мене до нестями. А я його! Цікаво, коли це станеться і як? І що буде потім? У будь-якому разі це — те саме диво! І я до нього готова. Я готова, що це може статись лише один раз і більше ніколи не повторитись. Я ні на що не розраховую. Щиро. Адже життя варте бути прожитим, якщо в ньому буде це дивовижне щастя.
Це сталось уже вчора — наступного дня після підписання мною контракту. І так, лише в таку близькість варто вступати — в близькість, про яку отак навіжено мрієш, з тим, кого отак навіжено кохаєш. Досі я нічого не знала про близькість. То було аби що. А це — безмежне щастя, яке, навіть якщо було в моєму житті лише один раз, залишилось у ньому назавжди.
Не писала весь цей час, бо не хотіла зурочити, бо сама не знала, що з цього вийде.
Минув рік з гачком з того дня, як я танцюю в “Шаленому коханні” під керівництвом Любчика.
Вчора ми з ним побрались.
Я був у Парижі у своїх справах і повертався додому. По дорозі переночував у таверні, тож кінь піді мною був відпочилий, ситий і летів, мов вітер.
Шлях ішов дрімучим лісом. Раптом я натрапив на місце злочину, який відбувався просто на моїх очах. Численна банда розбійників оточила якийсь критий екіпаж.
— Дівчина — моя. Жінка — вам. Чоловіків — убити. Всі гроші, коштовності, речі — до купи, ділитиму я, — почув я наказ отамана і на повному скоку врізався в натовп озброєних покидьків. Моя шпага проштрикувала їх одного за одним із такою швидкістю, що вони здебільшого не встигали навіть скористатися зброєю. А ті, хто встигали, за долі секунди зазнавали поразки. Раптовий напад завзятого фехтувальника може мати дивовижний результат.
Але справжнє диво сталось тоді, коли мої очі, зосереджені на битві, випадково ковзнувши повз вікно екіпажу, схопили там личенько юної красунечки. Її неймовірно чарівна врода подіяла на мене як ковток казкового еліксиру сили, спритності та доблесті: я бився так, як не бився ще ніколи в житті, нищачи лиходіїв швидше, ніж вони втямлювали, що трапиться. Ніхто з них не встиг ні втекти, ні навіть подумати про втечу.
За лічені секунди навколо екіпажу вже лише лежали трупи. Я зістрибнув із коня. В екіпажі сидів месьє літнього віку зі шляхетним обличчям, знатна вродлива жінка (“Його дружина”, — подумав я і не помилився) та дівчина, схожа на юну богиню краси (“Дочка”, — здогадався я). На козлах сидів охайний кучер. Усі вони дивились на мене з безмежною вдячністю, а богиня до того ж ще і з несказанним захопленням.
— До ваших послуг, барон Рене де Лаваль, — відрекомендувався я месьє та його родині.
— Це я відтепер ваш вічний слуга, бароне. Моє ім’я — шевальє Вінсент де Бовуар. Це — моя дружина Жанна та дочка Ґабріела, — мовив месьє, вийшовши з екіпажу, і поклонився, торкнувшися землі крисами капелюха.
Я звернув увагу на його шпагу. Це була вишукана нагородна зброя.
— За мужність. Від герцога Орлеанського, — задовольнив мою невисловлену цікавість месьє де Бовуар. — Та завдяки вам, месьє барон, сьогодні вона не знадобилась.
Через вікно екіпажу я поцілував руку мадам де Бовуар і чарівну ніжну ручку мадемуазель де Бовуар. Вона була солодкою та духмяною, мов квіточка жасмину. У другій своїй руці богиня стискувала елегантну, проте цілком справжню шпагу.
— Якби не ви, мій пане, ця зброя повинна була не дозволити лиходіям взяти мене живою, — відповіла на мій питальний погляд дівчина голосом, краса якого відгукнулась у моєму серці луною блаженства.
— Схоже, ваш батько навчив вас не лише фехтування, мадемуазеле Ґабріело, а й тій самій мужності, яку він щойно згадував, — зауважив я з захватом.
— Тато навчив мене всього, що в нього є: безстрашності, щирості, чесності, шляхетності, вдячності, безкорисливості, справедливості, жертовності. І це все каже мені: відтепер я — ваша навіки. Робіть зі мною, що хочете. Я належу вам. Я — ваша власність, — спантеличила мене богиня.
— О, що ви таке кажете?! Помилуйте! Це занадто. Та й мені від вас нічого не потрібно.
— Ну тоді я матиму до вас прохання, виконати яке, я сподіваюсь, ви не відмовитесь. Навчіть мене, будь ласка, фехтувати так, як фехтуєте ви, мій пане. Бо я ніколи в житті не бачила, щоб хтось володів зброєю так віртуозно, як ви, — мовила Ґабріела.
— Мадемуазеле де Бовуар, буду з вами цілковито відвертий. Ніколи досі я не бився так завзято, як сьогодні. Коли мої очі, ковзнувши під час битви повз вікно екіпажу, схопили ваше личенько, ваша неймовірно чарівна врода подіяла на мене, як ковток казкового еліксиру сили, спритності та доблесті, — відповів я.
— Якщо це правда (а я вірю кожному вашому слову), то мене ви навчите фехтувати так, як ви фехтували сьогодні, — сказала богиня, вийшовши з екіпажу. — Татку, матусю, згідно з моїм розумінням вдячності я тепер належу месьє барону. І я поїду з ним, щоб бути йому в пригоді, хоч де б це знадобилось.
Вона обійняла й поцілувала матір та батька, які ніжно приласкали свою кохану донечку і, на мій подив, нічого не висловили проти її думок та намірів, і звернулась до мене:
— Мій пане, ви обіцяли мені уроки фехтування, тож, я певна, струнка дівчина не додасть зайвої ваги на спину вашого коня. Я їду з вами.
Хоча ситуація здавалась мені якоюсь дивною, я чомусь погодився, сказавши мадам і месьє де Бовуар:
— Я не скривджу вашу дочку. Коли мадемуазель навчиться того, чого прагне, я особисто привезу її до вас.
І ми вдвох із богинею верхи на моєму коні вирушили до мого родового замку.
У замку на нас чекали лише слуги. Всі мої близькі, які раніше мешкали тут, були вбиті в релігійних війнах. Лише я не брав у них участь, бо байдужий до релігії.
Мій замок невеликий. І це дуже добре, бо великий мені не потрібен, адже я не влаштовую ні балів, ні навіть званих обідів. Ґабріела перетворила моє життя тут на суцільне свято. Таке свято, якого у мене досі не бувало.
Більшу частину дня я навчав її фехтування. Неперевершена красунечка, у вбранні для занять фехтуванням вона була самим утіленням божественної краси. Моя тонка шовкова біла сорочка, рукава якої були Ґабріелі трішки задовгі і через це вона їх злегка підвертала, вільно, проте рельєфно, облягала її маленькі груди з гострісінькими сосками і підкреслювала її тонку талію, від якої розходилися два трикутники: вгору до грудної клітини та плечиків і вниз до досконалої форми сідничек та стегон. Ці її сіднички і довгі, рівні, ідеальної товщини прекрасні ніжки і її чарівливий лобок в усій красі демонстрували себе в тонких шовкових панчохах, які чудово підійшли Ґабріелі за розміром. Мій кравець уважно стежив за модою. І мій туалет відповідав останнім фасонам, кольорам і матеріалам вбрання, в яке вдягалися в Луврі. Тож це були панчохи того самого вишуканого тілесного кольору, які, як стверджували паризькі модники, завдяки імітації оголеного тіла створювали ефект витонченості та стрункості ніг. Точно такий самий костюм для занять фехтуванням, що був на мені, Ґабріелу робив істотою, чия краса перевершувала всі можливі й неможливі красоти, які здатна створити уява.
Гадаю, нестримне захоплення, шалений захват і безмежне щастя, яке я відчував у серці, бачачи цю божественну красу, були яскраво виражені на моєму обличчі, бо на обличчі Ґабріели було яскраво виражено приблизно таке почуття: “Яка ж я вродлива в його очах! Як він надихається моєю красою! Моя врода робить його таким щасливим! Яке блаженство бути для нього джерелом такої потужної наснаги!” Вона випромінювала це сяйливе щастя, заповнюючи ним весь простір, і через це була ще прекраснішою.
І так, хоч я — справді крутий фехтувальник, але на заняттях із Ґабріелою я настільки перевершував себе, що мені здавалося, що в мені прокинулась якась інша сутність — просто досконала, майже всемогутня в бою на шпагах. Так на мене діяли життєдайні чари наснажливої краси Ґабріели. До того ж я раптом став талановитим учителем, а ще надзвичайно чутливою, кмітливою, дотепною та життєрадісною людиною.
А Ґабріела була надзвичайно талановитою ученицею. Природна координація її рухів, її пластика, гнучкість і інтуїція робили кожний її рух в бою тим самим неочікуваним, досконало точним, найбільш правильним переможним рухом. Та це не все. Крім усього іншого, кожний рух богині краси був неймовірно гарним. Її фехтування — це не просто бій, це танець, чарівний, дивовижний танець, найкрасивіший з усіх танців, які я бачив у житті. Вона сама страшенно насолоджувалась цим, а щоб описати, як цим насолоджувався я, ні у французькій, ні в латині (мовах, якими я володію) просто немає слів. Тож не дивно, що закінчити заняття нас міг примусити лише голод. А після їжі ми продовжували.
Але сказати, що, крім їжі та сну весь наш із Ґабріелою час було заповнено лише фехтуванням, буде перебільшенням. Ми також виїздили верхи помилуватися красою довколишньої природи. Ґабріела — ще й чудова вершниця. Вона швидко здружилася з Буцефалом — найкращим скакуном моєї стайні, якого я одразу їй дав у користування — і заворожувала мене чарівною виїздкою.
Так проходили тижні, кожна мить яких ставала все солодшою, все щасливішою. Наснажлива краса богині розкривала в мені все більше нових здібностей. Навіть одного дня слова про те, що відбувалось перед моїми очима, коли я займався з Ґабріелою фехтуванням, нарешті таки народилися в моєму серці. І не просто народились, а склались у вірш, який бездоганно точно описує те, що я хотів описати:
Рух краси. Руху краса.
Вищих вимірів танець. Танцю виміри вищі.
Саме тут на землю зійшли небеса.
Досконалість яку шукаєте ви ще?
Досконалість краси, краси епіцентр —
Саме тут, саме це.
І я цей вірш промовив. У фехтувальному залі, зробивши для цього перерву між вправами і поєдинками. То були не просто слова, гарні, піднесені та влучні. То був мій захват, моє захоплення. Цей вірш дав Ґабріелі зрозуміти, наскільки вона — богиня краси, богиня руху, богиня натхнення для мене.
— Отже, моє життя досконало успішне, мій пане! Воно дарує вам стільки щастя! Нічого більшого я не прагну, — сказала дівчина своїм чарівним голосом, який зараз був сповнений величезної радості.
Ще кілька щасливих-прещасливих днів пройшли так само, як і попередні. Вранці ми з Ґабріелою зустрічались на сніданку. Вона духмяніла ароматом чистого дівочого тіла, для чого милась не лише після тренувань, а й уранці після сну. Після сніданку ми розходилися, щоб переодягнутися для занять, і зустрічались у фехтувальній залі.
Того ранку в залі на мене чекала приголомшлива картина: на Ґабріелі не було панчох. Щоб їхня відсутність не надто різко кидалась в очі, вона поголила ділянку лобку.
— Майже так само, як було, але набагато красивіше, — пояснила богиня.
Воїстину, це було красиво до сказу. Всю пристрасть, що несамовито напала на мене від цього неймовірного видовища, я використав у фехтуванні. Тож рівень майстерності, якої я навчав Ґабріелу на наших заняттях, на які вона тепер приходила в такому вигляді, став таким, що виходив за межі людських можливостей. Це було не просто надлюдське, це було надприродне фехтування.
Одного разу, коли під час навчального бою ми з Ґабріелою опинились майже в обіймах одне одного, вона, на відміну від усіх попередніх таких випадків, зупинилась і зупинила мене.
— Візьміть мене, мій пане. Насолодіться мною. Ви ж нестерпно цього хочете. Тож зробіть це. Я — ваша. Ви можете робити зі мною все, що побажаєте, — промовила богиня. Крізь тонку тканину наших сорочок я відчував її гострі грудки, її животик, а моє знаряддя кохання, яке миттєво напружилось, через мої тоненькі шовкові панчохи відчувало ніжний, теплий вхід у рай її юного дівочого лона.
— Я хочу, авжеж! Як я можу це заперечити? Але я ніколи не прийму цього вашого добровільного рабства, мадемуазеле, — відповів я, важко дихаючи. — Ця жертва, яку ви мені так наполегливо пропонуєте через ваше непомірно куртуазне уявлення про вдячність, є ненормальною, неможливою. Я — не демон якийсь, щоб скористатись нею. Ваша цнота — священна і недоторканна. Я ніколи на неї не посягну.
— Ніколи не посягнете? Попри ваше шалене бажання ви збираєтесь ніколи не кохатися з жінкою? Як на мене, ненормальним є це, — зауважила Ґабріела, обвивши мою шию руками.
— Я кохатимуся з жінкою, яка кохатиме мене, бажатиме мене, а не з тою, яка віддає мені себе, мов агнця на заклання.
— Рене, коханий, я кохаю тебе. Я покохала тебе з першого погляду і кохаю до нестями. І до нестями бажаю тебе. Хіба ти не відчуваєш? Не відчуваєш оцього навіженого судомного смикання мого живота? Моє бажання аж тече з мене, от відчуй, — сказала Ґабріела і, взявши мене за руку, притулила мою долоню до того місця, яке у неї справді було геть мокрим.
— О Боже праведний! Кохана моя дівчинко, ти кохаєш мене! Ґабріелонько, щастя моє, кохання моє! — белькотів я, знімаючи з неї сорочку…
Зараз Ґабріела — баронеса де Лаваль, моя обожнювана дружина, матір наших чарівливих донечок. Її краса та її кохання — нескінченне, невичерпне джерело моїх наснаги, сили, удачі та щастя.
Про нас, мешканців Враджа, кажуть, що ми не знаємо, що наш Крішна — Бог. Це неправда. Ми знаємо. Кажуть так ті, хто не може зрозуміти, як стосунки з Богом можуть бути такими, як у нас. Але це природно, адже вони тут не живуть, як їм зрозуміти?
Ми всі страшенно любимо Крішну. А як Його не любити?! Він неймовірний! Він дивовижно класний! Його голос — просто музика! А ще Його чарівний сміх! А Його гра на флейті причаровує геть! Крім того, Він ще співає крутезно! А танцює як! Та й просто рухається Він красивенно. Кожний Його рух гарніший за вишуканий танець якоїсь іншої людини, навіть наймайстернішої в танцях.
А Його усмішка! Це диво! Його солодка, така цікава міміка — те, від чого очей не відвести! А як він говорить, тобто що! Неперевершений гумор, солодкий зміст кожної Його фрази — шедевр мовлення! А крім того Крішна такий веселий, щасливий, життєрадісний, добрий, бешкетний, зухвалий, хитренький і солоденький! Не взаємодіяти з Ним, не бути поряд з Ним просто нестерпно.
А який Він красунчик! Коли я деколи перетинаюсь з Ним на річці Ямуні під час купання, я просто заворожуюся Його красою, адже на річці одяг залишається на березі і ніщо не приховує просто неможливу красу цього хлопчика. Його тіло — джерело всієї краси. Воно солодке-солодке, гарне-гарне, чарівливе-чарівливе. А личенько — прекрасніше за личенько найпрекраснішої дівчинки! Такі ніжні гарненькі губки! Оченятонька просто чарівні!
Крішна-према — це наше все. У Враджі немає жодної істоти, у якої Крішна-према не є її всім. І у всіх нас наша Крішна-према — мадурья. Авжеж, ця наша мадурья-раса у кожного своя, її відтінків безліч, але в цілому факт полягає в тому, що всі ми кохаємо Крішну, безмежно, тотально кохаємо нашого Крішну. А як Його не кохати?!
Даруйте, я не представився. Моє ім’я — Прадіп. Наша родина займається скотарством, як і практично всі сім’ї Враджа. Всі ми маємо стада крупної рогатої худоби і наш бізнес — виробництво молочних продуктів.
Мою кохану дружину, з якою я нещодавно побрався, звуть Ґіта. Я її обожнюю. І вона мене кохає. Кілька років тому ми з Ґітою вже знали, що одружимось. Наші брамани — чудові знавці джйотіша. Вивчивши наші натальні карти, вони визначили, що я і Ґіта — дві половинки, що ми ідеально одне одному підходимо, що ми кохаємо одне одного з життя в життя і що в усіх наших утіленнях ми — подружжя, і повідомили про це нашим батькам. А наші батьки вже бачили, що ми з Ґітою одне одного кохаємо. Це всі навколо бачили. Джйотіш лише підтвердив, що наш шлюб, про який ми з Ґітою мріяли, буде правильним.
Ґіта — найкрасивіша, найсолодша, найцікавіша дівчинка в існуванні. Коли я не знав отого всього, що відкрив про нас джйотіш, я неймовірно дивувався, як можливо, що ця дівчинка кохає саме мене, це здавалось мені чудом із чудес. І хоча це й досі здається мені чудом із чудес, я розумію, що ми з Ґітою найкращі в існуванні одне для одного, бо саме так існування і влаштовано.
Я давно мріяв про щастя, яким я насолоджуватимусь, коли у моєї обожнюваної коханої з’являться сексуальні бажання і я задовольнятиму їх. Але я мріяв і ще про дещо. Щоразу, коли я бачив Крішну, особливо голісіньким на Ямуні, я думав, яким величезним щастям було б для Ґіти кохатися з Крішною. Він найсексуальніший, найсолодший, найпривабливіший, найбажаніший хлопець у всесвіті. А крім того, я ж знаю, що у всіх дівчаток Враджа така шалена мадурья Крішна-према, що вони до нестями закохані в Крішну. І, без жодного сумніву, Ґіта теж.
А як я бажав Крішні шастя близькості з Ґітою! Хоча я розумію, що Ґіта — найгарніша, найпривабливіша, найсексуальніша, найсолодша дівчинка в існуванні лише в моєму особистому сприйнятті, але то тільки інтелектуальне розуміння, а очі-то мої бачать саме те, що Ґіта — найгарніша, найпривабливіша, найсексуальніша, найсолодша дівчинка в існуванні. Відповідно, я упевнений, що найбільшим блаженством, яке Крішна може зазнати, є блаженство близькості з моєю коханою.
Тож коли недавно Ґіта сказала мені:
— Прадіпе, я хочу близькості з тобою — я подорослішала і тепер відчуваю бажання кохатись. То вже одружімось та живімо разом! — я шалено зрадів, але одразу подумав, що було б краще, якби я отримав мою кохану як Крішна-прасад.
Я — Ґіта, гопічка. Мешкаю у Враджі. До нестями кохаю Крішну і кохаюся з Ним, як і всі дівчатка нашого з Ним віку тут. Я вже заміжня, дуже кохаю мого чоловіка Прадіпа, але це геть інше кохання. Прадіп — моє офіційне, гарантоване, надійне кохання, мій дім, моє сімейне щастя, той, для кого я єдина в існуванні, майбутній батько моїх дітей, майбутній дідусь моїх онуків, той, хто буде зі мною завжди. А Крішна — моє небезпечне, зухвале, шалене, навіжене кохання. Від Нього зриває дах. Невідомо, коли і як я зустрінуся з ним наступного разу і чи зустрінуся. Якщо з Прадіпом я заспокоююсь, то з Крішною моє серце колотиться, мов у пташки, що злетіла в небеса і розсікає їх з майже неможливою швидкістю. Кожне побачення з Крішною — це екстремальна пригода, наче мандри на вітрильнику в розбурханому океані. А Прадіп — мій затишний берег. Але мені не було б затишно і спокійно з ним, якби моя пристрасть не реалізовувалась в усій повноті в даруванні блаженства Крішні. Крішна — джерело всього, зокрема Прадіпа і мене самої. Тож кохатися з Ним не є подружньою зрадою. Моє серце відчуває те, що каже натальна карта: я — вічна дружина Прадіпа, і так само моє серце відчуває те, що є моїм первісним конституційним становищем: я — вічна коханка Крішни. Вони обидва шаленіють у захваті від моєї дівочої вроди і сексуальної привабливості та відчувають надзвичайну насолоду, коли кохаюся зі мною.
Пам’ятаю, як я вперше отримала досвід блаженства дарувати Крішні насолоду. Ми з Прадіпом уже давно були заручені. І всі мої подружки також були вже заручені. Але настав час, сприятливий для особливого поклоніння деві Катьяяні, щоб отримати доброго чоловіка. І я та всі мої подружки-однолітки почали робити це поклоніння, щоб нашим чоловіком став Крішна. Адже ми всі Його кохаємо до нестями, а ця схема, за якою всі ми тепер — Його коханки, тоді нам ніяк не спадала на думку, бо батьки нас учили, що кохання можливе лише в шлюбі. Комусь здається дивним і нелогічним, що ми поклонялись деві, щоб Бог став нашим чоловіком. Але ж ми це робили і плекали надію, що раптом це дасть бажаний результат.
Рано вранці частину цього поклоніння ми виконували в річці Ямуні, голісінькі, залишивши весь наш одяг на березі. Хлопцям і чоловікам суворо заборонено підходити до місць, де голі дівчата і жінки купаються, роблять омовіння тощо. Але Крішна туди прийшов. Він хутко позбирав наш одяг, виліз на найближче дерево, а звідти, усміхаючись, став промовляти до нас.
— Любі мої дівчатка, — мовив Він до нас, — прошу вас підходити одна по одній. Хай кожна лагідно попрохає віддати їй вбрання, тоді зможе забрати його назад. То не жарти, Я кажу цілком серйозно. Не подумайте, що Я насміхаюся з вас. Будь-ласка, не підходьте всі нараз. Підходьте по одній. Я хочу бачити кожну з вас, тонкостанних, довгоногих, гострогрудих, у повній красі!
Ми були у воді, коли Крішна звернувся до нас. Від Його мови ми почали ззиратися між собою, усміхаючись. Ми були щасливі чути Крішнине прохання, бо всі ми давно кохали Його, але ж вийти з води соромились. Ми були голісінькі, тож лишалися стояти в річці. А що пробули у воді вже довго, то позамерзали й цілі тремтіли, однак від любих слів Крішни відчули радісну бентегу. Ми звернулись до нього:
— Любий Крішно, прохаємо, не жартуй так. Ми на таке не заслугували. Ти ж чемний хлопець, син шановного Нанди Махараджі, і ми дуже любимо тебе. Але що то за жарти, коли нас трусить від холоду? Будь ласка, віддай нам одяг якомога швидше, а то ми геть замерзнемо! Інакше ми підемо до Нанди Махараджі і наскаржимось на Тебе.
— Дорогі дівчатка, — відповів Крішна, вислухавши наші благання, — Моя вимога до вас така: будь ласка, підходьте сюди, кожна усміхнена, і одна по одній забирайте свій одяг. Якщо ж ви не виконаєте цього і підете скаржитися Моєму батькові, Мені про те байдуже, бо, знаю, Мій батько старий і нічого Мені не зробить.
Ми побачили, що Крішна сильніший і затявся на своєму. Нам лишалось одне: виконати Його наказ. Ми вийшли з води, а були голенькі, то руками прикривали те, що могли якось прикрити. Ми стояли перед Крішною, тремтячи всім тілом. Крішна поклав наше вбрання Собі на плече і почав говорити:
— Любі мої дівчатка! Скупавшись голими в Ямуні, ви вчинили велику образу Варунадеві. Тож якщо хочете, щоб дева Варуна простив вас, підніміть над головами молитовно складені долоні і промовте вибачення перед ним.
Ми одразу зробили, як Він сказав: підняли руки над головами і звернулись до Варуни з промовою, в якій прославили деву і попрохали у нього вибачення. Стоючи цілковито оголені з піднятими руками, ми показали наші юні дівочі тіла в усій красі. Наша промова до Варуни з піднятими руками була достатньо тривалою, щоб Крішна насолодився цією картиною вповні. На Його обличчі було неймовірне захоплення і обожнювання.
Після того як Крішна так довго роздивлявся нашу оголену красу, прикриватись руками нам тепер було безглуздо. І ми тепер стояли перед Крішною відкрито, насолоджуючись тим, який шалений захват викликає у Нього юна врода наших нічим не прикритих тіл.
Справді нам було байдуже про Варуну. Ми чудово розуміли, що це був просто такий трюк Крішни, за допомогою якого Він спонукав нас показати Йому нашу красу цілком відкрито і вповні. Ми були раді це зробити, ми були щасливі, що Крішна розглядав наші голі прекрасні тіла. Його зачаровані погляди доставляли нам величезну насолоду.
Крішна спустився з дерева, і ми по черзі підходили до нього і брали з Його рук наш одяг. Стояти оголеними впритул перед Крішною, обмінявшися з ним ніжними, пестливими доторками під час отримання одягу, було неймовірно солодко для нас.
Після того, як Крішна віддав нам наш одяг, Він сказав нам:
— Любі дівчатка, ваша мрія мати зі Мною такі стосунки, які жінка має зі своїм чоловіком, здійсниться. Обіцяю, що наступної осені ми зустрінемось, і тоді ви насолоджуватиметеся мною всіма способами, якими ви тільки побажаєте, у близькості зі Мною.
— А зараз? — спитали ми, не кваплячись одягатись, адже все, що щойно сталось, розпалило в нас сильне бажання. У мене це був перший досвід любострасного збудження в житті. І воно штовхало мене негайно віддатись моєму коханому Богові.
— Ми з вами не можемо кохатись, доки ви не вийдете заміж. Адже традиції суспільства вимагають, щоб заміж дівчина вийшла незайманою. Ви це добре знаєте. А ви ще не вийшли заміж. От коли вийдете, тоді й кохатимемось, — відповів Крішна.
— Так. На жаль, це зробити зараз неможливо. Але принаймні дай нам побачити тебе теж голісіньким. Це буде чесно, — відповіли ми, бувши свідомими, як приємно буде Йому причарувати нас неперевершеною красою свого неймовірно солодкого тіла.
Ми зняли з Крішни Його одяг і побачили, який Він неймовірно красивий там, де ми досі Його не бачили в цьому віці. Його знаряддя струнко стояло і було чарівно прекрасним. Тоді ми стали обціловувати всього Крішну, починаючи з Його солодких ніжних губок і закінчуючи Його солодким ніжним хлоп’ячим паростком, і всяко обтиратись об Його тіло нашими тілами та пестити його. Він несказанно насолоджувався цим, і ми цим несказанно насолоджувались. Бачачи, які ми збуджені та сповнені бажання близькості, Крішна став також обціловувати нас і пестити, особливо там, де Його поцілунки й пестощі примушували нас тремтіти, тріпотіти і звиватись в екстазі найвищого блаженства.
З того дня Крішна став так кохатися з нами, не перетинаючи меж нашої незайманості, щодня. А по мірі того як ми виходили заміж, ми починали кохатися з Крішною по-справжньому.
Тоді я сказала Прадіпові, що бажання близькості розквітло в мені і що настав час нам з ним одружитись. Та мій дивовижний, чудовий, неймовірний наречений сказав, що йому здається, що я буду щасливішою, якщо перша справжня близькість у мене буде з Крішною, і що він сам буде тим щасливішим, чим щасливішою буду я. Я була впевнена, що Крішна зазнає неймовірне блаженство, якщо я віддамся Йому незаймана, тож із благословенням Прадіпа негайно побігла до Крішни, розповіла Йому про наше з Прадіпом бажання і подарувала моєму обожнюваному коханцю всю насолоду моїм прекрасним тілом, яке Він так любить!
Коли ми з Ґітонькою побрались і настала наша перша шлюбна ніч, моя кохана дружина роздягнулась, і я побачив красу, яка може зрівнятись лише з красою Крішни. Але те, що видом цієї краси насолоджувались очі Крішни, робило цю красу в тисячу разів прекраснішою. Коли я цілую коштовні губоньки моєї обожнюваної Ґітоньки, я відчуваю на них незрівнянний чарівний смак ніжних, мов пелюсточки троянди, губок Крішни. Смак Його губ і тіла я відчуваю на її личеньку, шийці, плечиках, грудках, животику, сідничках, стегнах і йоні. А коли моя кохана дружина тріпоче і звивається усім своїм тілом в екстазі блаженства кохання на моєму лінґамі, так само як до того на Його, я відчуваю найвищий смак Крішна-прасада. Але головне, що робить мою насолоду близькістю з Ґітонькою такою блаженною, це те, яке задоволення і щастя зазнає при цьому вона. Через це моє блаженство є найкращим прасадом найвищого ґатунку.