Петро Рух. Цикл віршів 2011 року «Злива щастя»

                    *   *   *

Українська, напевно, найкраща між мов
Для душевних пісень милозвучних,
Для безхитрісних, щирих, простих молитов,
Чарівливих поезій співучих,
Тих, що прямо від серця до Серця несуть
Ніжну велич краси і любові.
Адже вічне звертання до Бога є суть
Будь-якої великої мови.


                *   *   *

Радісні й щасливі очі у любові
З іскорками сонця ясно-золотими,
Як в дитини, добрі, чисті і чудові.
Отже неможливо надивитись ними.


                  ЦІЛЬ ОСВІТИ

Любов, а не знання є справжня ціль освіти.
Бо без любові світ зруйнують ті знання.
З дитинства мусим ми навчатися любити.
І маєм цей предмет проходити щодня.


              *   *   *

Усміхнися. Отак буде краще.
Тобі кепсько, а ти усміхнися.
Бо за прикрощі думати нащо?
Усі злигодні — просто дрібниці.

Не всміхнутися — чорна невдячність
Богові, що нас має навчати
І дарує не тільки удачі,
А й нагоди усіх вибачати.

Не всміхнутись не маєш ти права.
Бо ти мусиш усіх надихати.
Усміхнися — така тобі вправа,
На роботу ідеш чи до хати.

Пам'ятай: ті, за кого ти дбаєш, —
Жінка, діти і люди навколо,
Перехожі, хай ти їх не знаєш, —
У серцях своїх матимуть холод,

Як вони не побачать твоєї
Добросердої усмішки, брате.
Ти народ свій вважаєш сім'єю —
Тож навчайся йому слугувати.

І служіння найперш означає
З усіма поділитися тою,
Що утілення в усмішці має,
Добротою і теплотою.

               *   *   *

Любов — не палке почуття,
Не хтивість, як людям здається.
Любов — це властивість життя,
Яке не для себе живеться.


                         *   *   *

Любов — то не звичайна, ні, то виняткова річ.
Ніде її придбати ми задешево не можем.
Але без неї це життя — холодна, темна ніч.
Тому молюсь я про любов щодня Тобі, о Боже.


               *   *   *

Навіщо сперечатися про Бога?
Ми просто маємо Його любити
І маємо молитися до Нього
За те, щоб цю любов не загубити.

Людина вірить в те, у що спроможна,
На що у неї серця вистачає.
Отож нехай собі. Бо віра кожна
Свої підстави й певну слушність має.

Всяк розвиток свій має персональний.
І все, що вас хоч трошечки підносить,
Все, що для вашої душі є пральня, —
Це добре і для вас, можливо, досить.

Свої поняття іншим доказати
Звичайно прагне в цьому світі кожен,
А я не хочу, просто не писати
І вірші в серці стримати не можу.

Не теоретик я. Мені байдужі
Доктрини ті, що вас переконали.
Якщо це живить вас, я радий дуже,
Що по якомусь з безлічі каналів

На вас тече з небес Господня ласка,
Така, яку ви можете сприйняти.
Бо існування Бога — це не казка.
Та що ми можемо про Нього знати?

Лиш те, що нам любов Його відкрила
У відповідь на молитви до Нього.
Бо лиш вона дає нам наші крила
У подорожі нашої до Бога.

Усі ідеології — дурниці,
І сперечатися про них не треба.
А мої вірші — просто поклик птиці,
Яка летить і кличе всіх до неба.


               *   *   *

Життя просте і гарне, якщо ти
Його таким, як є воно, приймаєш.
Але життя не має простоти,
Як ти претензії до нього маєш.

Як хочеш, щоб по-твоєму було,
Бо знаєш, як в житті все мусить бути,
Тобі ввижається усюди зло,
Що геть з нічого в розумі роздуте.

Змінити інших, щоб змінити світ, —
Це мрія нерозумної людини.
Бо не у цьому Божий заповіт,
А у любові лагідному плині.

Сенс в світі мають явища усі,
Бодай вони тобі не до вподоби.
Це всмішка на Господньому лиці,
Це вічної гармонії оздоби.

Роби добро і будь щасливий тим.
Життя збагачуй власною любов'ю.
Тоді життя є гарним і простим.
Тоді життя вдоволене тобою.

Бо мусиш вдовольнити ти його,
А не чогось від нього вимагати.
Життя тобі не винне. Та чого
Ти невдоволений життям, мій брате?

Чого ти невдоволений людьми?
Чого ти їх постійно критикуєш?
Як вони є, отак їх і прийми —
Це від незадоволення лікує.

Тому що не повинен навіть Бог
Підходити під всі твої вимоги.
Вони того не варті. Лиш любов
В твоєму серці варта перемоги.

Любов — це безумовне прийняття.
Любов все робить гарним і щасливим.
Живи, мій брате, все своє життя
Під безумовної любові впливом.

Скінчи в безглузде бойовище гру
З млинами вітряними і наповни
Своє життя й життя усіх навкруг
Любов'ю — і всередині, і зовні.


                    КИЇВ

У давню давнину тут, як і зараз, тік
Дніпро, і праліс ріс на гарному узгір'ї.
Про місце саме це ще в пору ту прорік
Апостол, як за те говорить нам повір'я.

Можливо, то лише одна з народних мрій,
Що, дивлячись отут на живописні кручі,
В той стародавній час стояв святий Андрій,
Найперший з-поміж всіх Спасителевих учнів.

Супутникам своїм тоді сказав він, мов,
Тут зійде, як зоря, і світові засяє
Господня благодать, божественна любов
Отут серед людей яскраво запалає.

Мов, буде місто тут, велике і святе,
Де житимуть прості і чесні, чисті люди.
Пройшли віки, давно вже місто є, проте
Де ж Божа благодать? Я вірую, що буде.


                *   *   *

Поете, ти — совість своєї доби.
І відповідальність несеш ти велику.
Можливе усе й неможливе роби,
Щоб людям світити у темряві віку.

Якщо ти не світиш — твоя це вина
За те, що з народу сліпих і дурненьких
Рабів виробляють, що плаче вона —
Вітчизна твоя, як по діточках ненька.


                   *   *   *

Що краще є за відчуття братерства,
Яке нас всіх у всесвіті єднає?
Усяк, чия душа не надто черства,
Це почуття у серці добре знає.

Але це почуття не є для того,
Щоб просто у братерстві гарно жити,
А щоб життя це сповнювати Богом,
Щоби загалом всім життю служити.

Бо істинна любов є не у тому,
Щоб віддано дивитися на любих,
А йти щоб з ними в напрямку одному.
В одному напрямку хай рушать люди.


                   *   *   *

Всі балачки, що в нас погана влада,
Безглузді, бо дивімося на себе:
Хіба самі ми живемо доладно?
Хіба безчесним чесний уряд треба?

Якщо ми наче пси, візьмуться звідки
Святі герої у Верховній Раді?
Ставши ж як янголи, ми будем свідки
Того, як прийдуть янголи до влади.


                        *   *   *

Навчаючись політиці з книжок Макіавеллі,
У хитрості та підлості зробившись фахівцями,
Ніколи Батьківщини ми не виведем з пустелі.
Ми мусим бути чистими — як Моісей. Так саме.


                      *   *   *

Невже Його любов не відчуваєш, брате,
Між мерехтливих зір у місячному сяйві?
Його любов є те, що треба вповні брати.
Проте без неї все у цьому світі зайве.

І аромат землі, і смак води в струмочку,
І звуки молитов Господню містять ласку,
Існує що вона у кожному куточку
Усесвіту. І ти — її маленька частка.

Хіба не бачиш ти у сонячних проміннях
Тепло Його очей, веселих і дбайливих?
Якщо в людині є благословенне вміння
Сприймати це, її життя є щастя злива.


                 *   *   *

Під зливою любові й доброти,
Як під промінням сонячного світла
У темну ніч, де всі ми, як кроти,
Не бачили, і нам вона набридла,

Як під потоком чистого дощу,
Що врешті після болісної суші
Дає водиці кожному кущу,
Напоює блаженством наші душі,

Під зливою любові й доброти
Побачили реальність наші очі:
З любові створені усі світи.
І серце в захваті співати хоче.


                      *   *   *

Я — запальний бунтар. Мій клич: «На барикади!»
Вставаймо, добрий люд, звільнитися вже час
Від лютого ярма гнобительської влади,
Що наше п'є життя, що пожирає нас.

Ми прагнемо усі до чистого повітря,
До повноти душі, до волі й щастя, бо
Не віслюки ми, ні (у це я не повірю!),
Ми гідні, варті, щоб в нас правила любов.

А що панує в нас? Страх, заздрість і жадоба,
Брехливість, егоїзм, бездушність і пиха.
А доброта й любов — життя суть і оздоба —
В занепаді цілком, і доля в них лиха.

Женімо, биймо зло, що в душах наших править,
І коронуймо ту, що нам порадив Бог.
Я — запальний бунтар, тому мої всі справи
Заради того, щоб в нас правила любов.


                 ПРО ІВАНА ПАВЛА ІІ

Він мені наче брат. Я навчатимусь завжди від нього
В людстві бачити спільність і люблячи всіх розуміти,
І по-доброму, лагідно ставитись завжди до всього,
Що мене зустрічає у цьому великому світі.


               *   *   *

Віра — не концепція, мій брате.
Віра — почуття, що нам дає
Здатність бачити, як краще грати —
Краще грати у життя своє.


                  *   *   *

Не бійся смерті, бо душа не згине,
Тоді як тіло вмре, хоч скільки бійсь.
Бо доля тіла — згнити у могилі,
Душі же доля — ринути увись.

Ти є душа, а не це тлінне тіло.
Тіла — машини. Ми в них — водії.
Піти з машини геть — звичайне діло,
Як час настав покинути її.

Не смерті бійся. Бійся, що не встигнеш
Навчитися любити, бо любов —
Ті самі крила, на яких ти линеш
До вічності, де нас чекає Бог.


              *   *   *

У світі немає ніяких підстав
Винити нікого ні в чому.
Хто з чим поєднався, таким він і став —
Отак і живе він по тому.

Ні в кого немає ніяких заслуг,
Що варті були б нагороди,
Бо завжди ми бачим, що діють навкруг
Всі згідно своєї природи.

І навіть у Бога заслуги нема,
Хоч велич Його не опишеш,
Хоч вічний володар Він над усіма,
Хоч Він з-поміж всіх найчистіший.

Бо Він за своєю природою є
Такий от, як ми Його любим,
Бо має чудове іство Він Своє
Собі на утіху і людям.

Отож помістімо у наші серця
Його, що природно прекрасний,
У душах милуймося Їм без кінця,
Служімо Йому повсякчасно.

І нашу природу спотворену та
Природа Його переможе.
Хто з чим поєднався, таким він і став —
То станьмо ж як янголи Божі.


                *   *   *

Ця таїна цікава більш за все...
І серце в захваті екстазу б'ється,
Ми щойно тільки думаєм про це...
Як Бог говорить? І як Він сміється?

Які думки у Нього й почуття?
Вони чудові й дивовижні, мабуть...
Його особа і Його життя —
Те, що нестримно наші душі вабить.


                           *   *   *

Чим займається Бог? Як про це у кота хтось спитає,
То узнає усе, чого кіт від життя би хотів.
Скаже кіт, що Господь про котяче життя дуже дбає,
Аби миші були на обід у побожних котів.

Чим займається Бог? Як про це ти спитаєш у миші,
Відповість вона: «Бог в безупинній живе боротьбі
Проти клятих котів, щоб їх знищити геть. Бо так пишуть».
І уривок з писань процитує та миша тобі.

Чим займається Бог? Справді, це найцікавіша в світі,
Це найвища з усіх дивовижних в житті таємниць.
Та ніколи її не спроможний ніхто зрозуміти,
Не відкинувши віз ототожнень, страхів і дурниць.

Чим займається Бог? Має Він особисті бажання,
Особисте життя, власні справи, крім мишачих справ.
Дійсне щастя — Йому, тим бажанням Його слугування.
Хто цього не робив, своє щастя згубив і програв.


                    *   *   *

Його усмішка ллється промінням краси
По прозорому простору до небокраю
З невідомих часів в невідомі часи.
Він малює... Та ні, Він лише тільки грає.

Чарівна, дивовижна гармонія дня...
Чарівна, дивовижна гармонія ночі...
Він малює... Та ні, Його чисте знання
Відкриває й блаженно заплющує очі.

Він малює життя... Ні, Він просто живе.
І Його почуттів незбагненного плину,
Де усе чарівне, дивовижне й живе,
Можем бачити ми ці маленькі краплини.

Ці краплини... Та ні, тільки відблиск краплин...
Ні, лише віддзеркалення відблиску того.
Хай любові Його віддзеркалений плин
Нас щодня надихає вернутись до Нього.


                   *   *   *

Життя чогось тоді лиш варте, брате,
Коли його готові ми віддати.
Хто не спроможний на великі жертви,
Хоча живе, насправді наче мертвий.


                   *   *   *

Освічений, умілий, вправний егоїзм —
Ментальність лідерів минулої години,
Що осягти були нездатні механізм
Творіння дійсного добробуту країни.

У економіці й політиці знання
В останній кризі людству вже не допоможуть.
Лиш здібність до любові, жертви і дбання
Про щастя інших всі знегоди переможе.

Дух слугування і любові — ось що є
Тепер потребою сучасної людини.
Їм мусим наповняти серце ми своє,
Якщо ми справжні патріоти України.


   ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Що таке незалежна країна?
Це земля незалежних людей.
Хто така незалежна людина?
Та, що вільна завжди хоч би де.

Воля — здатність до щастя й любові
Безвідносно до зверхніх умов,
Тобто воля — коли всі умови
Викликають лиш щастя й любов.

Хай це свято нас кличе до цього
Незалежного стану, який
Виникає з любові до Бога
Слугуванню життю завдяки.

Хай до цього чудового стану
Справжня йога нас всіх приведе.
І держава тоді наша стане
Краєм вільних, щасливих людей.


             МОЇ СНИ

В снах моїх, що сліпучо яскраві
(Барв таких в цьому світі нема),
Чарівні, дивні квіти і трави,
Хоч навколо лютує зима.

Сни мої мальовничо-казкові
Моє серце зробили таким
Повним захвату, щастя й любові,
Хоч навколо усе навпаки.

Сни мої — це вторинний, побічний
Плід глибинних моїх молитов,
Що мене переносять у вічне,
Де лише тільки Бог і любов.

Хоч навколо зима або осінь,
В снах моїх вічний подих весни.
Я колись опинюсь там назовсім,
І то будуть вже більше не сни.


             *   *   *

Я, горець із села Мангуш Кьою,
З лісів, де ходять олені і лані,
До вас спустився з гір і роздаю
Природи дух і розум нездоланні.

Я хочу з вами поділитись тим
Блаженством, що я їм по вінця повен,
І запросити всіх вас увійти
У той природою нам даний човен,

Скоряє що бурхливий океан
Життя і смерті і прямує далі —
До вічності, у неминущий стан,
Який існує в позамежній далі,

Де наш правічний дім чекає нас,
Де все існує абсолютно просто,
Складається де із любові час,
Складається де із любові простір,

Де не буває спекоти і стуж,
І де ми досконало можем вжити
Любов до Бога, принца наших душ,
Що разом з Ним бажають вічно жити.


      ДУХОВНОМУ ВЧИТЕЛЕВІ

Життя моє б таким чудовим не було,
Якби щодня не мав я з Вами спілкування.
Ваш захват осяйний — для мене джерело
Не тільки щастя, ні — самого існування.

Бальзамом Ваших слів живлюся я, проте
Збагнути їх не міг я в повній мірі доти,
Аж поки не відчув те, як Ви живете,
Як ставитеся Ви до кожної істоти.

Ви учите мене нести в собі любов
І ставитись до всіх так само, як до себе.
Із Вашої душі яскраво сяє Бог,
Що Він живе у ній, неначе сонце в небі.


                    ДРУГОВІ

Мені згадалась вічність — як чуття, як стан.
Вона блаженна, чиста, рідна і проста.
Я звідти. І ти звідти. Й сутність дружби в тому,
Щоб разом врешті повернутися додому.


               *   *   *

Любові повна як душі криниця,
Між радістю і горем де різниця?
Тоді життя – безкрає щастя море,
Де хвилі радості і хвилі горя
Є хвилі щастя, де нема нічого,
Крім цього щастя, крім любові й Бога.


                  *   *   *

Село, ріка, навколо ліс, луги, корови.
Співають скрізь заливчасто птахи.
І я від радості не можу ані слова
Сказати, бачачи солом'яні дахи.

Коли мені час прийде повернутись знову
До Бога, що пробачить всі мої гріхи,
Мене зустріне Він, і будуть там корови,
Луги, ліси, село, і річка, і птахи.


                        *   *   *

Що у серці моєму – ну як я вам це розповім?
Хіба в мові слова є такі, описати що можуть
Зливу щастя в душі? Чи існує у всесвіті він,
Спосіб те описати, що зовсім ні на що не схоже?

Я не можу цього передати. Лише тільки шлях,
Що до цього веде, можу я показати вам, люди,
Що лежить в безкорисливості та любові полях,
Що всі знають про неї і що новиною не буде.

Це старе, наче світ: щиро серцем усім полюби,
Як самого себе, всіх навколо і Господа Бога.
Не бреши. Не кради. Нічийого життя не губи.
Не визискуй, не використовуй ніколи нікого.

Світ і люди існують для того, щоб ти їм служив.
Світ і люди існують не задля тобі слугування.
Благо інших – мета, що для неї якщо ти прожив,
Злива щастя тоді є реальність твого існування.